ОРАТОР ТА АУДИТОРІЯ

29.03.2012 Автор: Рубрика: BIP-IP, Методический материал»

ОРАТОР ТА АУДИТОРІЯ

Самопідгoтовка оратора

Зовнішня культура оратора

Контакт з аудиторією

Самопідготовка оратора

Як працювати над собою

Так дано самою природою, що людина намагається вдосконалюватись. До тих, хто служить науці та мистецтву, тут особливі вимоги. Ще древні греки й римляни розуміли, що кожен оратор, незалежно від його обдарованості й майстерності, повинен самовдосконалюватись, розширювати свій кругозір, збагачувати свою культуру, виховувати в собі високі моральні якості. І, звичайно, зростати політично, бо жодна суспільна промова, достойна серйозної уваги, ніколи не звучала поза політикою.

Заклик до тих, хто готується зійти на трибуну ораторську, збагачуватись знаннями в різних сферах життя, культури, науки, техніки, звучить, можливо, банально. Але ж без майстерності й знань не станеш істинним оратором (керівником). Бо ж не розкажеш людям того, чого сам не знаєш. Як писав Шота Руставелі, із кухля можна вилити лише те, чим він наповнений.

Оратору важливо виховувати в собі такі психологічні якості, як чітку, наполегливу, уперту пам’ять, живу уяву, здатність зосереджуватися, сконцентровану увагу, внутрішній самоконтроль. Це все дозволяє спокійно і впевнено виступати перед сотнями очей, критично спостерігати за слухачами, відчувати їх настрій, тримати увагу залу.

В чому ж суть цих якостей?

Пам’ять — це здатність людини фіксувати сприйняте, довгий час зберігати його і при потребі відновлювати.

Чи можна покращити свою пам’ять? Звичайно, як і всякий атрибут мислення, людська пам’ять піддається цілеспрямованому психологічному впливу. Засобом тренувань людина може розвинути свою здатність запам’ятовувати думки, цифри, відчуття.

Про це розповідають феноменальні досліди самородків-психологів М. Куні, В. Месінга, які роблять в Мозку незбагненні психологічні й обчислюванні операції. М. Куні за секунди перемножував цілі стовпчики шестизначних цифр! Це результат обдарованості, помножений на велку працю. Отже, нашу пам’ять потрібно і можна тренувати. Результати цієї праці окуплять затрачені зусилля.

Поряд з чіткою пам’яттю оратору потрібен тонкий слух, натренований так, щоб мимоволі чути власну мову. Зрозуміло, що не з цікавості чи бажання помилуватися, як вона звучить. Автоматичне прослуховування своїх слів, інтонацій допомагає вести поволі внутрішній самоконтроль і вносити по ходу потрібні корективи.

Важливий елемент ораторської психіки — вміння зосередитись на даній думці, образі, предметі. Розсіяна людина нечітко контролює свої слова й дії: з’являються непотрібні слова, жести без смислу, фальшива інтонація. Нібито людина говорить одне, а думає про зовсім інше. Здатність мимовільно зосереджуватись можна розвинути розумним тренуванням. Смисл його в тому, щоб цілеспрямовану увагу перетворити на мимовільну, тобто виробити рефлекс зосередження.

Зібраність думок багато в чому залежить від того, наскільки щирі й зацікавлені ми в тому, про що говоримо.

Як би не старалась людина тримати предмет мовлення в центрі уваги, вона не зможе повністю зосередитись, якщо байдужа до власних слів І ця незібраність миттєво передається аудиторії. Правда, нав’язлива зосередженість на одному предметі іноді теж шкодить. Буває, висить, як меч, над людиною якась турбота (наприклад, як би не забути цитату!). Людина скована нею, напружує пам’ять. І здається слухачам, ніби оратор чогось не договорює, чогось боїться. Кращий засіб скинути гніт зосередженості — чітко продумати план виступу, знати суть предмета, мати під рукою необхідні записи.

Творча уява

На основі знань, досвіду майже кожний здатен уявити нові картини, абстрактні образи. Словом, немає людей, які не обдаровані уявою, талантом. По суті, вона складається із наших здібностей узагальнювати сприймання і зв’язана з мріями, фантазією, устремліннями. В кожному, навіть найпростішому

узагальненні є доля, частка фантазії. Для вченого, художника, поета творча уява

  • мірило таланту.

    Техніка мовлення

    Техніка мовлення — один із важливих розділів мистецтва слова. Коли ми чуємо про когось захоплюючі відгуки: як легко він говорить! знаємо, це дань високій техніці.

    Але якраз тут недосвідчених ораторів підстерігають рифи неприродності

  • зовнішній ефект технічних засобів, манірні жести, показна дикція, райдужна інтонація, стрімкий темп.

    Будь-який штучний прийом заключає в собі долю брехні: користування додатковими кольорами в живопису, риторичні фігури в словесності; демонстрація на війні, жертва ферзем у шахматах — все це до деякої міри обман. У красномовстві, як і у всякому практичному мистецтві, технічні прийоми часто переходять у справжню брехню.

    Треба остерігатися фальші, чисто зовнішніх ораторських прикрас, що б’ють на ефект.

    Справжнє прагнення істинного оратора — оволодіти серцями слухачів; викликати в них відгук своїх почуттів. Проте нелегко бути володарем дум. Важко виражати емоції, а ще важче викликати їх у слухачів. Слова знайдуться в словниках, думки — в мудрих книгах. Але почуття не даються напрокат: вони витікають з великого серця. Людина безсила вдихнути вогонь у слова, якщо сама не прониклась почуттям, яке хоче розбудити в інших. На ораторській трибуні — як на вокальній сцені — справедливі слова: «Без голосу співати ще можна, без серця — не можна (ні!)».

    Зовнішня культура оратора

    Вигляд оратора

    Зовнішність є не останнім чинником успіху того, хто виступає. Тут важливо володіти собою, вміти «створювати імідж», певний образ. Недарма існує спеціальна професія іміджмейкер, тобто людина, що допомагає створити імідж. Зачіска, охайність рук та нігтів, макіяж, стан взуття та одягу — все це уважно фіксується і впливає на сприйняття виступу.

    Не кожен може похвалитися, що природа дала йому гарний зріст, міцну статуру й грацію жестів. Але буває, що зовні непоказна людина, коли виступає, мов магніт, притягує увагу аудиторії. За кожним жестом її уважно стежать, мов підкоряючись ритмові, що його завдає промовець.

    Інколи промовець спирається на атрибути своєї професії, що забезпечують згаданий імідж автоматично. Так, у церковному красномовстві кафедра чи амвон, блискуче тло інтер’єру, пишні ризи — все це саме по собі вже забезпечує певну увагу слухачів.

    Інша справа — світське красномовство. Тут оратор мусить привернути увагу до себе з допомогою певних прийомів. Важливо дотримуватися Міри. Не варто бути ексцентричним, прагнути привернути увагу незвичайною манерою говорити, чи якимись особливими жестами та мімікою. Ораторові не личить екстравагантно одягатися, так само, як і робити незвичайну зачіску: все це справляє враження дивацтва й здатне лише відштовхнути аудиторію.

    Вираз обличчя, хода, якою ви проходите до місця виступу, постава — випростана чи згорблена, ваша жестикуляція — все це складає певне враження ще до того, як ви сказали перше слово. Симпатія чи антипатія до оратора формується саме в ці найперші хвилини.

    У всякої людини є те, що називають чарівністю (або шарм, як кажуть французи). Та не кожний вміє її використовувати. Недосвідчений оратор інколи боїться аудиторії. Йому здається, що всі його сприймають критично, навіть з кепкуванням, що його «наскрізь бачать». Але насправді кожний може примусити аудиторію слухати свій виступ. Треба бути щирим і ставитися до людей з цікавістю та повагою. І навпаки, будь-яке хитрування, намагання «подати себе» та підкреслено «причепуритися» можуть сприйматися як вияв комплексу неповноцінності.

    Разом із тим, треба пам’ятати, що слухачі чекають від вас чогось більшого, ніж просто «розмови на рівних» — важливих, повчальних речей. Якщо ви тримаєтеся перед ними непевно, немов вибачаєтеся за те, що ви тут є і забираєте чужий час, справи ваші погані. Оратор має почувати себе володарем ситуації. Але владність полягає не в тому, щоб пригнічувати слухача своїм авторитетом. Довірливість і щирість мають читатися на вашому обличчі з найперших моментів спілкування з людьми.

    Вихід до слухачів

    До місця промови треба йти спокійно, не бігти, не поправляти на ходу одяг, не слід на ходу зачісуватися тощо. Є старовинний прийом: починати’йти з півкроку, а не з широкого кроку. Пройшовши до місця, наберіть впевненої пози й починайте. Якщо вам треба прочитати текст з листа, не втуплюйтеся одразу в папірці. Огляньте людей, посміхніться. Запам’ятайте: той, хто кладе перед собою текст і читає, заклякнувши в одній позі, немов намагаючись сховатися від слухачів, справляє враження людини-магнітофона.

    Погляд

    Негарно спрямовувати погляд у вікно, у стелю або заплющувати очі під час виступу. Не слід дивитися й «крізь людей» байдужим, відчуженим поглядом. Досвідчений оратор уміє дивитися так, що кожен слухач відчуває його погляд «саме на собі». Майстерність дивитися на кожного окремо й водночас на всіх приходить з часом. Треба вчитися поступово переводити погляд з одного ряду облич на наступний, повертатися поглядом до тих, на яких виражено зацікавлення. Існує й такий прийом: час від. часу повільно «малюйте» очима цифру 8, що наче лежить горизонтально на рівні очей залу. За дослідженнями психологів, погляд «очі в очі» неприємний: він є виразом агресії й викликає недовіру або гнів. Недаремно ж люди зазвичай лише «зустрічаються поглядами» й тут-та-ки відводять очі один від одного.

    Жестикуляція

    Жестикуляція ораторові необхідна. Заклякла постава сприймається погано. Але й «мавпяча» жестикуляція недоречна. Жести поділяються на механічні, ілюстративні та емоційні.

    Механічні жести — це жести, що супроводжують промову без зв’язку з її змістом, тобто робляться автоматично. Усім відомі такі приклади, коли оратор, навіть не замислюючись над цим, робить одноманітні рухи рукою, поправляє зачіску, тре перенісся тощо.

    Ілюстративні жести — це жести, які зображують те, про що йдеться. Наприклад: потяг рушив, і при цьому лектор робить рух рукою уперед та ін. Ані механічних, ані ілюстративних жестів допускати не слід. Вони тільки відволікають від промови, а іноді навіть створюють комічне враження.

    Емоційні жести – це жести, що підсилюють виразність промови, прикрашають її, допомагають у виділенні основних думок. Головне, щоби ці жести у промовця були природними. Трохи повертайте голову й корпус, робіть жести руками лише в найважливіших місцях промови. Не тупцюйте на місці, а непомітно переносьте центр ваги тіла з однієї ноги на другу. Ноги треба тримати трохи розставленими, одну ногу виставити дещо вперед. Коліна мають почуватися гнучкими. Груди й руки треба тримати без напруження. Якщо від нервозності ви не знаєте, «куди подіти руки», використовуйте старовинний акторський прийом: між середнім та великим пальцями кожної з рук утримується малесенький, непомітний уламок сірника.

    У найвиразніших місцях промови робіть корпусом легкий рух уперед, спираючись на носок, або й цілий крок уперед. Живіт має бути підтягнутий.

    Якщо вас «заціплює», знайдіть куток, аби кілька разів зігнути коліна, крутнути головою й плечима, змахнути руками. Якщо перехоплює дихання, кілька разів енергійно зігніться. Усе це знімає напруження. Мета таких засобів

  • набути спокійної постави.

    Не розглядайте своїх рук чи нігтів. Подумки проаналізуйте вираз обличчя: чи не насуплені у вас брови, чи не зібралося у зморшки чоло, чи не розкрито рота. Буває, що від хвилювання обличчя ніби «заціплюється». У такому разі перед виступом слід напружити 2—3 рази з усієї сили м’язи обличчя. Посміхніться, «до вух» розтягнувши рота.

    Піднесіть брови «аж до зачіски». Спробуйте поворушити вухами. Звичайно, це треба робити, щоб ніхто не бачив. Наведені вправи займуть кілька секунд, але в результаті м’язи обличчя повністю розслабляться, воно набуде спокійного, ясного виразу.

    Якщо ви легко червонієте, знічуєтеся — наберіть повні груди повітря й не видихайте, скільки можете утриматися. Зробіть таку затримку раз, другий, третій. Дихання автоматично почне саморегулюватися. Загалом воно має бути цілком вільне, спокійне. А відтак легені стабілізують роботу серця, кровообіг стане нормальний.

    Дотримуйте паузи

    Пауза — це теж засіб впливу на слухача. Недарма серед акторів, в яких виразне проголошення тексту відіграє дуже важливу роль, добрим вважається той, хто вміє «тримати паузу».

    Є прийом: почати з паузи (ораторська пауза) — це зацікавлює. Але не мовчіть занадто довго, бо складається враження, що ви розгубилися.

    Нарешті, вправно користуйтеся інтонаціями. За твердженнями психологів, інтонація дає слухачам 17—20% інформації. Монотонне проголошення промови стомлює. Лише паламар читає речитативом, монотонно. Світський же промовець виголошує не сакральний (священний) текст, а говорить «від себе», отож, й інтонаційний малюнок тут розкутіший, багатший. На жаль, у нас усталилася від часів Середньовіччя система відтворення тексту вголос монотонним, ритмізованим речитативом, що часто «присипляє» слухача. Уникайте також «нерішучої» інтонації: вона недопустима. Взагалі вчені підрахували, що слухачі не засвоюють 30-40% промови, якщо її інтонація не відповідає змісту. Тому промовець має сконцентруватися тільки на тексті виступу і тих думках та почуттях, які він хоче донести до слухачів.

    Місце промови

    Оратору необхідно звертати увагу на деякі моменти, що стосуються сприйняття його персони очима аудиторії. Так, він повинен бути достатньо освітлений — голос з темного кута мало кого приваблює. Для оратора- початківця небажано починати свою практику з виступу просто неба, перед численними слухачами. Окрім психологічного бар’єру, який може виникнути, тут виступає на перший план і такий важливий момент, як акустика. Та, навпаки, у приміщенні, де голос оратора резонує (багато залів спеціально налаштовані на добру акустику), початківець почуватиметься впевненіше. Тут- таки зазначено ще два моменти, які потрібно врахувати ораторові: у великих приміщеннях для доповідей на оратора чекають дві небезпеки: або поглинання звука, або відлуння; в першому випадку слід дуже чітко артикулювати кожен звук; у другому — уповільнити темп. Відлуння спостерігається переважно у високих приміщеннях або в приміщеннях, які поділено на частини.

    П. Сопер радить, якщо аудиторія невелика (до 75 осіб), то говорити краще, ставши на один рівень зі слухачами.

    Контакт з аудиторією

    Встановлення контакту зі слухачами

    Найвищий прояв майстерності публічного виступу, ефективності ораторської промови — контакт зі слухачами. Це заповітна мрія кожного оратора. Дійсно так, адже промова виголошується для того, щоб її слухали, правильно сприймали, запам’ятовували. Якщо оратора не слухають, якщо аудиторія під час промови займається «своїми справами», то зусилля і праця виступаючого пропадають даремно, дієвість такого виступу зводиться до нуля.

    За визначенням психологів, контакт — це спільність психічного стану оратора та аудиторії, це взаєморозуміння між виступаючим і слухачами.

    У зв’язку з чим виникає ця спільність? Перш за все на основі сумісної мисленнєвої діяльності, бо оратор і слухачі повинні вирішувати одні й ті ж проблеми, обговорювати однакові питання: оратор, розкриваючи тему свого виступу, а слухачі, слідкуючи за розвитком його думки. Якщо оратор говорить про одне, а слухачі думають про інше, контакту не буде. Спільну мовленнєву діяльність оратора й аудиторії учені називають інтелектуальним співпереживанням.

    Невипадково в народі кажуть: «Слово належить наполовину тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає».

    Для встановлення контакту важливе також і емоційне співпереживання, тобто оратор і слухачі повинні відчувати під час виступу подібні почуття. Відношення промовця до предмета мовлення, його зацікавленість, упевненість передаються слухачам і викликають у них відповідну реакцію.

    Психологи підкреслюють, що необхідною умовою виникнення контакту між оратором та аудиторією є щира, справжня повага до слухачів, визнання них як партнерів, товаришів у спілкуванні.

    Зовнішній контакт проявляється у поведінці аудиторії, а також у поведінці самого оратора.

    Нерідко під час виступу оратора в залі панує тиша. Але ж якою різною буває ця тиша! Одних ораторів слухають, затамувавши подих, боячись пропустити хоч одне слово. Ця тиша регулюється самим оратором. Жарти виступаючого, його гумористичні зауваження викликають рух у залі, посмішки, сміх слухачів, але цей сміх припиняється зразу ж, як тільки оратор знову починає викладати свої думки. Під час виступу інших ораторів теж сидять мочки, але не через те, що ловлять кожне слово, а тому, що не хочуть заважати виступаючому Це так звана ввічлива тиша. Сидіти сидять, але не слухають, не працюють разом з оратором, а думають про своє. Тому сама по собі тиша ще не говорить про контакт оратора з аудиторією.

    Г оловні показники взаєморозуміння між виступаючим і слухачами —

    позитивна реакція на слова виступаючого, зовнішнє вираження уваги слухачів (їх поза, зосереджений погляд, посмішки, аплодисменти, кивання головою на знак згоди), «робоча» тиша в залі.

    Про наявність чи відсутність контакту свідчить і поведінка оратора. Якщо оратор говорить упевнено, поводиться невимушено, часто звертається до слухачів, тримає в полі зору весь зал, значить, він знайшов необхідний підхід до аудиторії.

    Оратор, що не вміє контактувати з аудиторією, як правило, говорить невиразно, збивається, не бачить своїх слухачів, ніяк не реагує на їхню поведінку.

    Треба мати на увазі, що оратору іноді вдається установити контакт тільки з частиною слухачів, а не зі всією аудиторією. Можна сказати, що контакт — це величина змінна. Він може бути повним і неповним, стійким І нестійким, змінюватися в процесі виступу. Звичайно, кожен оратор повинен намагатися встановити повний контакт із слухачами, стійкий від початку до кінця. А для цього треба враховувати цілу низку факторів: актуальність питання, що обговорюється, його новизну, цікавість змісту виступу, особистість оратора, його, репутацію.

    Якщо оратор відомий як людина принципова, ерудована, як людина, у якої слово з ділом не розходиться, то аудиторія довірятиме такому оратору.

    Врахування особливостей аудиторії

    Перш за все важливо знати, однорідна чи неоднорідна аудиторія.

    За якими ж ознаками можна судити про однорідність аудиторії?

    До них відносяться такі характеристики слухачів, як вік, національність, рівень освіти, професійні інтереси, настрій тощо. Зрозуміло, що чим однорідніша аудиторія, тим одностайніша реакція слухачів на виступ, тим легше виступати. І навпаки, неоднорідна аудиторія по-різному реагує на слова оратора, і йому треба докладати більше зусиль, щоб управляти такими слухачами.

    Суттєва ознака аудиторії — кількісний склад слухачів. Іноді цікавляться, в якій аудиторії легше виступати — у малочисельній чи численній. Кожна з них має свої особливості. Деякі оратори бояться великої аудиторії, вони починають дуже хвилюватися, їх охоплює так звана ораторська лихоманка, і вони втрачають дар мовлення. Малочисельною аудиторією легше управляти, але в даному разі оратор повинен добре знати питання, про яке йде мова, бо незручно читати з «листа» перед невеликою кількістю слухачів.

    На встановлення контакту між оратором та аудиторією впливають і деякі особливості психології слухачів. Слухачі висувають перед оратором особливі вимоги: вони надали йому в процесі спілкування головну роль і хочуть, щоб він оправдав її. Тому важливо, щоб слухачі відчули впевненість у поведінці оратора, побачили спокій і достоїнство на його обличчі, почули твердість і рішучість у голосі.

    Навіть сама поява оратора на трибуні психологічно впливає на аудиторію

  • вона повинна настроїти слухачів на успіх ораторського виступу, ні в кого не повинно виникнути навіть тіні сумніву в успіху.

    Але ж оратор — така ж сама людина, як і всі інші. Перед виступом у Нього можуть виникнути неприємності, непередбачені ускладнення. Однак аудиторії немає ніякого діла до особистих переживань оратора. Значить, йому треба вміти приховати свій настрій, на відповідний час відключитися від усього, що не зв’язано з виступом в аудиторії.

    Особливістю психології аудиторії є те, що слухачі — це одночасно і глядачі. Оратор тільки з’являється на трибуні, а слухачі вже оцінюють його, обмінюються один з одним критичними зауваженнями. Що ж приваблює в ораторі зорова увага слухачів? Звичайно, в першу чергу його зовнішній вигляд.

    Одяг виступаючого повинен відповідати характеру умов, серед яких проголошується промова, бути охайним.

    Аудиторія уважно слідкує і за поведінкою оратора під час виступу. Зайві, механічні рухи виступаючого відволікають увагу слухачів, стають предметом обговорення аудиторії. Слухачі звертають увагу і на позу лектора. Деякі оратори, діставшись до трибуни, лягають на неї, розгойдуються то вправо, то вліво, переминаються з ноги на ногу, топчуться на місці. Усе це негативно діє на слухачів, не сприяє установленню контакту з оратором.

    Слухачам зовсім не байдуже, куди дивиться оратор. Нерідко можна спостерігати таку картину: робить начальник доповідь, виступає на зборах і дивиться у вікно, оглядає стіни, опускає очі на підлогу, піднімає їх до стелі, розглядає свої руки, тобто дивиться куди завгодно, але не на слухачів.

    Буває ще гірше: виступаючий дивиться на аудиторію, як у пустий простір. Чи можна в такому випадку говорити про повне взаєморозуміння між оратором і аудиторією? Звичайно, ні. Правда, зоровий контакт не означає, що весь час треба дивитись на всіх і кожного. Але якщо під час промови повільно переводити погляд з однієї Частини аудиторії на іншу, то можна створити враження доброго зорового контакту зі слухачами.

    Таким чином, установлення контакту, оволодіння увагою аудиторії забезпечує успіх публічного виступу, є необхідною умовою для передачі інформації, для впливу на слухачів, для закріплення в них відповідних знань і переконань.

 

  •  
Метки текущей записи:
, , ,
Автор статьи:
написал 5971 статья.
Комментарии:

Оставьте комментарий!

Вы должны быть авторизированы чтобы оставлять комментарии.