ВИДИ КРАСНОМОВСТВА

29.03.2012 Автор: Рубрика: BIP-IP, Методический материал»

. ВИДИ КРАСНОМОВСТВА

Основні жанри красномовства
Види публічних виступів

Основні форми ораторського монологу: соціально-політичне красномовство, парламентське красномовство, академічне, соціально-побутове, судове, лекційно-пропагандистське, дипломатичне, військове, торговельне (рекламне), церковно-богословське (гомілетика).

Основні жанри ораторського мистецтв.

Г. Апресян так визначає роди й види красномовства.

А. Рід красномовства

Б. Вид красномовства

І. Соціально-політичне красномовство

Доповіді на соціально-політичні та політико- економічні теми.

Звітна доповідь на зборах (конференції, з’їзді). Дипломатична промова. Військово-патріотична промова.

Політичний огляд.

Мітингова промова

II. Академічне красномовство

Лекція вузівська.

Наукова доповідь.

Науковий огляд.

Наукове повідомлення чи інформація

III. Судове красномовство

Прокурорська (звинувачувальна) промова. Промова громадського звинувачувача. Адвокатська (захисна) промова.

Промова громадського захисника. Самозахисна промова підсудного

IV. Соціально-побутове красномовство

Ювілейна промова (або похвальна). Застільна промова — тост.

Надгробне слово (поминальна промова)

V. Богословсько-церковне красномовство

Доповідь.

Промова (на соборі) під час собору

 

 

Основні жанри ораторського мистецтва Соціально-політичне красномовство

Соціально-політичне красномовство — одне з найдавніших родів красномовства, яке уславило імена Демосфена, Цицерона, Інших видатних ораторів. Демократизація суспільства стимулює ораторську творчість громадян на зборах, мітингах, сесіях Верховної Ради та ін.

Політична промова — один із найважливіших видів соціально- політичного красномовства. Дієвість політичних промов змушує політиків надзвичайно вдумливо ставитись і до змісту їх, і до форми — мови, стилю, композиції усного або письмового політичного тексту.

Парламентське красномовство має чимало «секретів» публічного переконання аудиторії: оригінальність думок, ґрунтовні спостереження, яскраві описи, гумористичні сценки, щирі почуття тощо.

Мітингова промова має на меті з’ясувати, зробити зрозумілою якусь актуальну, хвилюючу громадську проблему, спонукати слухачів до певних дій. Вона перебуває на стику політичного й дипломатичного жанрів красномовства. Визначається посиленою експресивністю, виразністю, часом виступає прелюдією до мобілізації колективних зусиль для важливої та невідкладної мети.

Академічне красномовство

Це ораторська діяльність науковця та викладача, який доповідає про результати дослідження або популяризує дослідження науки. Воно застосовується у різних сферах шкільної та наукової аудиторії.

Античне академічне красномовство було ще дуже невимушеним: Аристотель міг читати лекції під час прогулянок з учнями. З часом школа ставала все більш регламентованою. В Європі академічне красномовство почало динамічно розвиватися в середньовічних університетах.

Лектор-професіонал не замикається на предметі своєї науки, а добре дбає про міжпредметні зв’язки, оскільки будь-яка галузь науки існує не ізольовано, вона пов’язана з іншими галузями знання. Наприклад, викладач риторики не може не апелювати до історії, філософії, психології, літературознавства, релігієзнавства та ін.

До жанрів академічного красномовства належать:

  • наукова доповідь;
  • наукове повідомлення;
  • наукова лекція (вузівська та шкільна);
  • реферат, виступ на семінарському занятті, науково-популярна (публічна) лекція, бесіда.

    Судове (юридичне) красномовство

    Виникло воно в Давній Греції у зв’язку з необхідністю апологій — промов на захист, які для населення писали логографи — спеціальні майстри своєї справи.

    Римляни основну надію покладали на суд та юридичні норми. Створивши дванадцять так званих таблиць (V ст. до н. е.) та систему коментарів до них, римляни заклали основи сучасного законодавства цивілізованих країн (наприклад, у Візантії це успадковано в «Кодексі» імператора Юліана).

    Призначення судової промови — висвітлити громадську точку зору відносно визначеного злочину та особи підсудного.

    Суспільно-побутове красномовство

    Суспільно-побутове красномовство — це влучне, гостре, або урочисте слово з приводу якоїсь важливої події у приватному житті або у певній гострій чи цікавій ситуації.

    Сьогодні жанрами суспільно-побутового красномовства є: ювілейні, похвальні промови, вітальне слово, застільне слово (тост), усна побутова оповідь, анекдот, надгробне (поминальне) слово.

    Найчастіше такі виступи бувають імпровізаціями, які не готуються заздалегідь. За своїм обсягом це невеликі лаконічні тексти, що не вимагають обов’язкової, звичайної для інших галузей риторики твердої схеми побудови (вступ, основна частина, висновки). Соціально-побутове красномовство має яскраво виражені національні традиції, виступає частиною національної духовної культури народу, живить розвиток усіх видів красномовства.

    Лекційно-пропагандистське красномовство

  1. Науково-теоретичні лекції.
  2. Науково-популярні лекції (лекція-концерт, кінолекція, лекція-екскурсія).
  3. Науково-методичні лекції (лекція-інформація, лекція-інструктаж, лекція-

    показ, лекція-бесіда, лекція-репортаж, лекція-спогад).

    Дипломатичне красномовство

    Дипломатичне красномовство розвивається у державах, які проводять активну державотворчу політику, формують свій міжнародний авторитет.

    Дипломатичне красномовство включає два основні види:

  4. промова на міжнародній конференції;
  5. промова в процесі дипломатичного акту.

    Дипломатичне красномовство вимагає від оратора високого рівня комунікативної та мисленнєво-мовленнєвої культури, вільного володіння рідною та іноземними мовами, ясності мислення й мовлення, точності, стислості, доцільності мовлення, розвиненого чуття мови, високого загальнокультурного рівня, освіченості, інтелігентності.

    Військове красномовство

    Військове красномовство розвивалося в усі часи й у всіх народів (О. Македонський, Юлій Цезар). Українське військове красномовство найяскравіше представлене в ораторській спадщині часів Запорізької Січі, у документах, мемуарах провідних військових діячів періоду Великої Вітчизняної війни, коли хід військових подій залежить від сили переконуючого слова. Військове красномовство князів Київської Русі, котрі завжди попереджали ворогів про те, що йдуть на них війною: «Йду на ви!»

    Різновиди: промова-наказ, інструктивна промова, виступ на військово- політичну тему, надихаюча промова, заклик.

    Церковно-богословське красномовство (гомілетика)

    Іоанн Златоуст, Іоанн Богослов, Василій Великий — видатні майстри- богослови.

    Гомілетика пояснює теорію церковної співбесіди, пастирського проповідування слова Божого, визначає цілі проповіді, надає практичні рекомендації, поради через «уроки віри й благочестя».

    Історія гомілетики починається з Нагірної проповіді Христа, що ось уже 2 тисячі років вражає всіх глибокою мудрістю і передбачуваністю. Основу її складають заповіді блаженства, що стали афоризмами і дають простір для своїх тлумачень майбутнім поколінням проповідників.

    Рекламне красномовство

    Рекламне красномовство — особлива сфера практичної діяльності, продуктом якої є словесний твір — рекламний.

    Реклама — це особливий «товар»; її зміст не повинен зашкодити покупцям, тому в ній наявні елементи правових та етичних характеристик. Друкована реклама має зачепити увагу покупця, зацікавити, викликати бажання купити товар, що рекламується. Логічна сторона тексту підпорядкована естетичній, вона повинна бути максимально зручною для сприйняття, привабливою.

    Види публічних виступів

    Публічне мовлення — це особливий вид тексту, створюваний за законами риторики, орієнтований на переконання, що зумовлює його інтеграційну природу (письмово-усна форма реалізації, книжно-розмовний тип. мовлення, підготовлено-імпровізаційний характер реалізації). Цей вид тексту може виступати в різних жанрових різновидах (доповідь, лекція, бесіда) та орієнтуватися на різну кількість слухачів.

    Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі види, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

    Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками та пропозиціями. Інформація в ній розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання запропонованих проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть вчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, суттєвих доповнень і виваженого рішення.

    Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти й реалії за певний період діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення добирати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні й доречні цитати.

    Варто також укласти загальний план і всі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викладу.

    Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення як програму майбутніх дій.

    Промова — це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, з логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

    Давньоримська ораторська схема: Що? Для чого? У який спосіб?

    може й нині бути визначальною для промовця. Отже, враховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування. Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

    Мітингова промова виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора — виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукати присутніх по-новому сприйняти навіть уже відомі факти й реалії.

    Успішність мітингової промови залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використати весь арсенал вербальних і невербальних засобів.

    Палка, заклична, актуальна промова — дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.

    Агітаційній промові притаманні всі складові промови мітингової. Промовець спонукає слухача до певної діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію. В агітаційній промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовують певні питання, пропагують певні думки, ідеї, активно агітують за їх реалізацію.

    Ділова промова, на відміну від мітингової та агітаційної, орієнтована на логічно-виважене сприйняття слухачів. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.

    Ювілейна промова присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням окремої людини, групи осіб, урочистостями на честь події в житті організації, закладу. Якщо це підсумок діяльності — до промови можна включити в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвитку та гараздів.

    Лекція (від лат. lection — читання) — одна з форм пропаганди, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми.

    Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов’язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв’язаних питаннях і проблемах.

    Настановча — вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, ознайомити з її предметом, зацікавити подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

    Оглядові лекції читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, спрямувати на подальше самостійне спрацювання якоїсь проблеми.

    Лекції зі спеціального курсу присвячені певній вузькій галузі науки, дослідження. Вони вводять слухачів у науку, будять їх думку. Такі лекції легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально-програмовими.

    Лекція має традиційну чітку структуру: вступ, основна частина, висновки.

    Вступ — своєрідний зачин до теми обраної лекції, мусить бути лаконічним, інтригуючим.

    В основній частині розкривається, послідовно викладається стрижневе питання лекції (поєднуються причинно-наслідковими зв’язками всі смислово- самостійні частини. Кількість частин, як свідчать психологи, не повинна перевищувати семи, щоб не стомлювати слухачів, не розпорошувати уваги. Не варто перенасичувати фактами, засипати слухачів цифрами, датами, невпорядкованим ілюстрованим матеріалом (цитатами).

    Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: займати близько 5% часу й обсягу всього виступу, узагальнювати основне.

    Цій завершальній частині можуть передувати такі фрази: «Підсумовуючи викладене вище», «І на завершення…», «Отже, із усього, про що йшлося сьогодні, можна зробити такий висновок…»

    Лектор повинен бути готовий до запитань слухачів за темою виступу.

    Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією На щойно почуте від промовця, доповідача. У виступі промовець може ворушити одне-два витання чи дати на них конкретну відповідь, не відводячи від тематики порядку денного.

    Адресувати виступ треба не лише президії чи доповідачеві, а й усім присутнім.

    Наради — найефективніший спосіб обговорення животрепетних питань і прийняття рішень в усіх сферах громадського й політичного життя.

    Наради корисні лише тоді, коли вони добре організовані і дають Можливість досягти певної економії робочого часу.

    Передумови успішної наради:

  6. Нарадою повинен керувати голова — інакше вона може перетворитися на пусті балачки.
  7. Програму ретельно розробляють заздалегідь і під час наради прагнуть до максимальної її реалізації. Досвідчений голова не дасть ухилитися від основної теми й зачіпати питання, що не мають нічого спільного з суттю справи.
  8. З кожним пунктом дискусії треба підбивати підсумки.
  9. Наприкінці наради узагальнити зроблені висновки, а якщо будуть поставлені завдання, то до кожного з них слід додати:

    а)    що треба зробити;

    б)    хто то робитиме;

    в)    термін виконання справи.

  10. Нараду треба запротоколювати.
  11. Виконання поставлених завдань має бути вчасно проконтрольоване.

 

Метки текущей записи:
, , ,
Автор статьи:
написал 6135 статей.

Оставьте комментарий!

Вы должны быть авторизированы чтобы оставлять комментарии.

 
Запросов: 109 | 0,364 сек
Память: 10.52MB