МИСТЕЦТВО СПОРУ (ПОЛЕМІКИ)

29.03.2012 Автор: Рубрика: Методический материал»

Загальні характеристики спору
Поведінка учасників спору
Основні вимоги культури спору
Уміння переконувати
Мистецтво відповідати на запитання

Загальні характеристики спору

Обов’язковим для сучасної ділової людини, а ще більше — для державного управлінця, керівника є уміння компетентно обговорити життєво важливі проблеми, доводити й переконувати, аргументувати, відстоювати свою точку зору і відкидати думку опонента, тобто володіти полемічною майстерністю, мистецтвом спору.

У зміст поняття «полемічна майстерність» входить: знання предмета спору, розуміння суті публічного спору і його різновидностей, дотримання основних вимог культури спору, уміння довести висунуті положення і відкинути думку опонента, використання полемічних прийомів, уміння протистояти хитрощам супротивника.

Спір. Що це таке?

Звернімось до «Великого тлумачного словника сучасної української літературної мови». В ньому зафіксовані всі значення і відтінки слова. Спір:

  1. Словесне змагання: обговорення чого-небудь двома або кількома особами, в якому кожна із сторін обстоює свою думку, свою правоту. // Полеміка (звичайно в пресі) з різних питань науки, літератури, політики і т. ін. // Серйозна суперечка; сварка. // перен. Суперечність, зіткнення.
  2. Перен. мн. Взаємні домагання щодо володіння чим-небудь, посідання чогось і т. ін., вирішувані переважно судом.
  3. Спір, спору, розм. Швидкість, спритність.

    У сучасній науковій, методичній, довідковій літературі слово спір служить для позначення процесу обміну протилежними думками.

    В нашій лекції під спором розуміється всяке зіткнення думок, розбіжність у точках зору з якого-небудь питання, предмета, боротьба, в ході якої кожна із сторін відстоює свою правоту.

    Є в українській мові ще й інші слова для позначення даного явища: дискусія, диспут, полеміка, суперечка, дебати. Дуже часто вони використовуються як синоніми до слова спір. У наукових дослідженнях, у публіцистичних і художніх творах ці слова нерідко бувають назвами окремих різновидностей спору.

    Наприклад, дискусією (лат. discussio — дослідження, розгляд, розбір) називають такий публічний спір, метою якого є виявлення і зіставлення різних точок зору, пошук, знаходження правильного вирішення спірного питання. Дискусія вважається ефективним засобом переконання, бо її учасники самі приходять до того чи іншого висновку.

    Слово «диспут» також прийшло до нас із латинської мови (^Бр^аг — роздумувати; дІБр^агіо — суперечка) і спочатку означало публічний захист наукового твору, написаного для одержання наукового ступеня. Сьогодні в цьому значенні слово диспут не вживається. Цим словом називають публічний спір з наукової чи суспільно важливої теми.

    Інший характер носить полеміка. Про це свідчить походження даного слова. Древньогрецьке слово роІешікоБ означає «войовничий, ворожий». Полеміка — це не просто спір, а такий, при якому є конфронтація, протиставлення, протиборство сторін, ідей, речей. Виходячи з цього, полеміку можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок з того чи іншого питання, публічний спір з метою захистити, відстояти свою точку зору і відкинути думку опонента.

    Полеміка і відрізняється від дискусії, диспуту своєю цільовою спрямованістю. Учасники дискусії, диспуту стараються прийти до єдиної думки, знайти спільне рішення, істину. Мета полеміки — отримати перемогу над супротивником, відстояти й утвердити власну позицію.

    Полеміка — це наука переконувати. Вона навчає підкріплювати думки незаперечними доказами, науковими аргументами.

    Словами «дебати», «суперечка», як правило, іменують спори, що виникають під час обговорення доповідей, виступів на зборах, засіданнях, конференціях і т. ін.

    Форма проведення спору

    Спори можуть бути усними й письмовими (друкованими). Усна форма передбачає безпосереднє спілкування конкретних осіб. Усні спори, як правило, обмежені в часі і замкнуті в просторі: вони ведуться на заняттях, конференціях, засіданнях, різних заходах. Письмові форми більш тривалі, ніж усні.

    В усному спорі, особливо якщо він ведеться у присутності слухачів, важливу роль відіграють зовнішні й психологічні моменти. Велике значення має манера впевнено триматися, швидкість реакції, жваве мислення, гострий розум. Боязлива, соромлива людина програє самовпевненому противнику. Тому письмова суперечка буває більш придатною для вияснення істини, ніж усна. Але в ній є недоліки. Іноді вона тягнеться дуже довго, протягом декількох років. Читачі, а то й самі учасники спору, забувають окремі положення і висновки, не мають можливості відновити їх в пам’яті. Іноді спір ведеться на сторінках декількох різних видань, тому важко слідкувати за ходом його.

    Спори організовані й неорганізовані

    Організовані спори плануються, готуються, проводяться під керівництвом спеціалістів. Полемісти мають можливість заздалегідь познайомитися з предметом спору, визначити свою позицію, підібрати необхідні аргументи, продумати відповіді на можливі заперечення опонентів. Але спір може виникнути стихійно. Таке нерідко трапляється в навчальному процесі, на зборах і засіданнях, у побутовому спілкуванні.

    Неорганізовані, стихійні спори, як правило, менш продуктивні, бо виступи їх учасників бувають недостатньо аргументованими, іноді звучать не зовсім зрілі висловлювання, наводяться випадкові докази.

    Успіх спору в значній мірі залежить від складу полемістів. Важливе значення має рівень їхньої культури, ерудиція, компетентність, життєвий досвід, володіння полемічними навичками і вміннями, знання правил публічного спору.

    Поведінка учасників спору

    Повага до опонента

    Важливою умовою справжнього, хорошого й чесного спору є повага до переконань і вірувань противника, якщо ми бачимо, що вони щирі… Людям властиво вважати того, хто має інші переконання, справжнім «ворогом». Заперечувати можна найрішучішим способом, але не ображаючи чужих переконань насмішками, різкими словами, знущаннями, особливо — не глумитися над ним перед натовпом, який співчуває нам. Повага до чужих переконань — не тільки ознака поваги до чужої особистості, але й ознака широкого і розвинутого розуму.

    На жаль, це правило часто порушується. Нерідко учасники дискусії, полеміки нетерпимо ставляться до людей, які дотримуються інших поглядів, стоять на інших позиціях.

    Сьогодні важливо, щоб кожен громадянин мав можливість здійснити своє висловлювати будь-яку точку зору. Розмаїття поглядів, позицій, що відображають різні інтереси, плюралізм думок — обов’язкові передумови демократичного вирішення проблем. Подобається чи не подобається кому- небудь та чи інша точка зору, людина може її висловити. Дуже точно про це висловився російський письменник Д. Гранін: «…опонувати не можна, затискуючи рот оратору».

    Витримка і володіння собою у спорі

    Психологи встановили, що коли робиться спроба нав’язувати опоненту думку, яка різко відмінна від його поглядів, то він сприймає запропоновану йому точку зору як неприйнятну. Тому не рекомендується обов’язково у всьому суперечити противнику. Іноді корисно згодитися

    із запропонованими доказами опонента. І перш, ніж сказати «Ні», вимовити «Так». Це продемонструє усім присутнім вашу безпристрасність, намагання об’єктивно розглядати питання. Треба знайти вдале поєднання розуміючої і атакуючої інтонації.

    Упертість ніколи не допомагала в спорі. Однак не треба і зразу згоджуватись із кожним доказом противника, який на перший погляд видається правильним. Буває, що опонент як доказ використовує чужу думку і не в повній мірі володіє нею. Тому є смисл ґрунтовно, зі всіх боків «прощупати», що він має на увазі.

    Не рекомендується гарячитись у спорі. Спостереження показують, що із двох полемістів, рівних у всіх відношеннях, переможцем стає той, у кого більше витримки. Та це й зрозуміло. У спокійної людини явні переваги: її думки працюють ясно й спокійно. У збудженому стані важко аналізувати позицію опонента, підбирати вагомі докази, не порушувати логічної послідовності у викладі матеріалу.

    Уміння зберігати спокій — важлива якість полеміста. Не можна допустити, щоб спір переходив у перепалку, в неорганізовану сварку. Філософ М. Монтень вважав, що вплив такого порадника, як роздратування, згубний не тільки для розуму, але й для совісті. А лайка під час спорів повинна заборонятись і каратись, як інші словесні злочини. Породжена злим роздратуванням, вона завдає полемістам величезної шкоди.

    Що впливає на поведінку полемістів

    Поведінка полемістів, їх манера дискутувати мають велике значення і, звичайно, впливають на успіх обговорення. Цього не можна не враховувати у спорі. Знання і розуміння особливостей манери сперечатися, уміння вчасно уловити зміни в поведінці своїх опонентів, зрозуміти, чим вони викликані, дозволяють краще орієнтуватися в спорі і знаходити більш правильне рішення, найбільш точно вибирати варіант власної поведінки, визначати тактику в спорі.

    Значною мірою поведінка полемістів визначається тими завданнями й цілями, які вони переслідують у спорі, особистими інтересами.

    Поведінка в спорі залежить і від того, з яким супротивником доводиться мати справу.

    Якщо перед нами сильний супротивник, знаючий предмет спору, авторитетний, володіє навичками полеміста, то ми більш зібрані, напружені, стараємось уникати зайвих роз’яснень, більше готові до оборони, намагаємось самі вникати в суть його висловлювань. Зі слабким супротивником ми поводимо себе інакше: вимагаємо пояснень і додаткових доказів, ставимо під сумнів його висловлювання, почуваємо себе більш упевнено, незалежно, рішуче.

    Як у фехтувальному мистецтві, на турнірах, до боротьби допускаються тільки рівносильні противники, так і в словесному спорі учений не повинен сперечатися з нерозумною людиною; бо не зможе застосувати проти неї своїх кращих аргументів, тому що та просто не зрозуміє їх, не оцінить через недостатні знання.

    Полемістам далеко не байдуже, хто спостерігає за суперечкою, хто є свідком перемоги чи поразки. Нерідко поведінка полемістів змінюється через реакцію присутніх.

    Поведінка полемістів багато в чому залежить від їх індивідуальних особливостей, властивостей темпераменту, рис характеру.

    Манера спору Сократа

    Визначальною рисою способу ведення спору була іронія Сократа — прикрита насмішка над самовпевненістю тих, хто несправедливо вважав себе «багатознаючим». Прикидаючись простодушним простачком, задаючи весь час запитання, Сократ заводив співрозмовників у безвихідне положення, виявляв їх тупість, показував, що вони не мають істинних знань, хоч і претендують на це. Але іронія Сократа суттєво відрізняється від звичайної іронії. Її мета — не просто викрити і знищити кого-небудь, а допомогти людині пізнати себе, стати вільною, проявити свої творчі можливості.

    «Наївні» запитання Сократа були розраховані на те, щоб викликати сумніви в душі людини, примусити її замислитись над своїм життям.

    Кінцевою метою сократівських діалогів і бесід було з’ясування істини. Сократ називав свій метод ведення діалогів з допомогою уміло поставлених запитань і одержаних відповідей маєвтикою, вважаючи, що така форма розмови полегшує народження істини, приводить співрозмовника до істинних знань. «Я знаю, що нічого не знаю» — знамените висловлювання Сократа, його кредо, вираження його поглядів на пізнання.

    Сократ був сильнішим за своїх опонентів, через це його нерідко били, тягали за коси, а ще частіше — висміювали.

    Випробовування іронією сократівських бесід пройшло багато друзів Сократа, його вірних учнів, постійних слухачів, шанувальників. Деякі з них з особливим старанням відновили бесіди Сократа. Ці твори дійшли до наших днів і не втратили свого значення як основні для навчання мистецтву діалогу, обміну думками. До них відносяться знамениті «Діалоги» древньогрецького філософа Платона, «Спогади» історика Ксенофонта.

    Основні вимоги культури спору

    Полемістам необхідно знати основні вимоги культури спору, дотримання яких підвищує його ефективність, сприяє успіху в дискусії. Вони вироблені практикою публічного спору, сформульовані в старих і нових риториках, наводяться в книгах з мистецтва спору. Коротко охарактеризуємо ці вимоги.

    Уміння чітко виділити предмет спору

    Всякий спір буде успішним лише в тому випадку, якщо чітко виділений його предмет. Це — найважливіша вимога культури спору. Предмет спору — це ті положення, судження, які необхідно обговорити шляхом обміну різними точками зору, зіставлення різних поглядів.

    Не треба забувати, що часом одна із сторін, що беруть участь у полеміці, абсолютно свідомо, з певною метою відводить своїх опонентів від обговорюваної проблеми. До цього прийому звертаються, коли хочуть ввести в оману учасників спору, відволікти від вирішення злободенних завдань, вплинути на формування суспільної думки. Нерідко цим способом користуються ідеологічні противники. Щоб не втратити предмет спору, щоб спір не перетворився у порожню балаканину, полемісти повинні добре знати предмет спору, розбиратися у поставлених завданнях, тонкощах справи, бути ерудованими, компетентними.

    Визначення позицій полемістів

    Якщо в ході обговорення проблеми точка зору опонента виражена нечітко, з ним важко вести полеміку. Уявіть, що ви полемізуєте з людиною, яка, розглядаючи якесь питання, одночасно висловлюється «за» і «проти» одного й того ж положення. Як відкидати його, як заперечувати? Людей подібного типу народ осудив ще здавна у прислів’ях та приказках: «Бійся не гідри з сімома головами, а людини з двома язиками».

    Спір буде більш плідним, якщо в його учасників є спільні вихідні позиції, початкове взаєморозуміння, єдина платформа для обговорення невирішених питань. Мова йде не про єдину точку зору з обговорюваних проблем. Погляди учасників спору можуть бути різними, але повинна бути спільна мета, стремління знайти правильне рішення, бажання розібратися в спірному питанні й добитись істини.

    Правильне оперування поняттями в спорі

    Обговорюючи ті чи інші питання, користуються різними поняттями, необхідними для розкриття суті проблеми, що розглядається.

    Успіх полемічного обговорення багато в чому визначається умінням його учасників правильно оперувати поняттями й термінами. Що це значить?

    Перш за все необхідно вміти виділити основні, опорні поняття, пов’язані з предметом спору, старанно відібрати необхідні для обговорення терміни. Не слід перевантажувати спір науковою термінологією.

    Щоб учасники дискусії однаково розуміли вживані слова, доцільно на початку спору уточнити значення основних термінів, домовитися про зміст понять, необхідних для розгляду проблеми.

    Багатозначність слів таїть у собі потенційну можливість розуміння їх по- різному. Багатозначне слово служить для позначення не одного, а декількох понять. Це вимагає правильного вживання багатозначних слів у спорі. Невміння відібрати найбільш відповідні значення слова для конкретної ситуації робить виклад неточним.

    Таким чином, неточне вживання учасниками спору термінів, багатозначних слів може привести до небажаного результату, зробити важким спілкування, зашкодити обговоренню спірної проблеми. Слід навчатися правильно розкривати зміст понять, пояснювати значення термінів, застосовувати різні способи тлумачення слів. З цією метою рекомендується активно використовувати словники.

    Уміння переконувати

    Уміння переконувати потребує глибоких знань, умінь, життєвої мудрості і є необхідною складовою більшості публічних виступів.

    Вченими-психологами було встановлено, що на дієвість аргументів під час переконування впливають такі чинники:

  4. характер джерела інформації, тобто того, хто переконує;
  5. характер самої справи, тобто переконливість того, про що говориться:
  6. характер групи (тобто її склад і погляди), яку переконують;
  7. характер і важливість погляду, який має бути змінений;
  8. характер слухачів.

    До людини, яка переконує, слухачі можуть ставитися: а) з довірою; б) із сумнівом; в) з недовірою.

    Довіру викликає зазвичай авторитетна людина, яку добре знають.

    Зокрема, щоб Ваші слова прийняли на віру, Ви маєте бути відомим фахівцем з обговорюваного питання або ж посилатися на авторитет, але не абстрактно, а вказуючи прізвище авторитетної людини, компетентність якої з проблеми, що розглядається, не Підлягає сумніву.

    Вагомою формою доказу може бути аргумент, який вказує на взаємозалежність причини й наслідку, При цьому така закономірність повинна бути науково обгрунтованою, а не спиратися на випадковий збіг обставин. Наприклад, зустріч з чорною кішкою не віщує нічого неприємного, хоча й існує такий забобон.

    Іншою формою доказу є аргумент, побудований на аналогії. Він базується на тому, що два предмети, схожі в чомусь одному, можуть бути схожими ї в чомусь іншому. Проте цей доказ не завжди може бути надійним.

    Процес аргументації може здійснюватися у формі індукції або дедукції. Якщо обирається індукція, то на основі низки повторюваних фактів формулюється загальний . Істотне значення має кількісний склад слухачів і ступінь знайомства з ними.

    Давно відома також така закономірність: чим поважніша за віком людина, тим менше ймовірності, що вона поміняє свої погляди, і навпаки: молодих людей значно легше переконати, ніж старших за віком.

    Слід зважити також на те, що переконати людину легше під час дискусії, аніж у процесі лекції. Але щоб дискусія була плідною, необхідно на її початку уточнити зміст невідомих слів, термінів, абстрактних понять, які входять до складу тези, що доводиться, визначити головні, проблеми і зосередити зусилля на їх розв’язанні, знехтувавши другорядними. У процесі дискусії зважайте на слушні аргументи опонента і визнавайте їх, це спонукатиме опонента зважити й на Ваші аргументи. У разі перемоги не тріумфуйте, щоб опонент не відчував гіркоти поразки, не озлоблювався проти Вас, а навпаки — відчував Ваше людяне ставлення до нього, що допоможе йому відмовитися від хибних переконань. Добре буде, якщо Вам вдасться переконати учасників дискусії, що відстоювана Вами думка є результатом спільних зусиль пошуку істини усіх, хто брав участь у диспуті.

    Цікавтеся людьми, що вас оточують, їхньою роботою, турботами й радощами. Вживайте якомога більше слів, які підкреслюють шанобливе ставлення до людей: «даруйте», «перепрошую», «дякую», «будь-ласка» і т. ін. Не чекайте на виняткові події та виняткові вчинки, щоб висловити своє визнання. Намагайтеся похвалити людину за кожну дрібницю, яка вам сподобалася, за найменші успіхи в роботі. Вимовляйте слово «ви» голосно, а слово «я» – пошепки. У деяких випадках доцільно визначити позицію партнера за допомогою запитання або зауваження, які ні до чого вас не зобов’язують. Опановуйте навички самовладання — не допускайте виникнення негативних емоцій, а позитивні виявляйте повною мірою. Поступіться опонентові всім, чим можна поступитися, і не стверджуйте нічого, що неспроможні довести.

    У процесі обговорення треба стежити за тим, щоб:

  • усі пункти обговорювалися послідовно один за одним;
  • не пропустити жодного важливого фактора;
  • всі учасники обговорення мали можливість висловити свою думку про дану справу;
  • ніхто не відхилявся від суті справи;
  • було відзначено, в яких пунктах учасники дійшли згоди, а в яких — ні;
  • результати обговорення були записані в протоколі конкретно й недвозначно.

По кожному пункту дискусії треба підбивати підсумки.

Мистецтво відповідати на запитання

Здатність полемістів правильно формулювати запитання і вміло відповідати на них багато в чому визначає ефективність публічної суперечки.

Вірно поставлене запитання дає змогу уточнити точку зору опонента, отримати від нього додаткові дані, зрозуміти його ставлення до проблеми, яка обговорюється.

Щоб задати запитання, необхідно мати вже якесь уявлення про предмет, що обговорюється.

Щоб відповісти на запитання, теж потрібні знання, здатність правильно оцінити зміст і характер запитання.

У Древній Греції були спроби визначити правила постановки запитань. Методом запитань і відповідей віртуозно володів Сократ.

Класифікація запитань:

  1. Уточнюючі і доповнюючі.
  2. Прості й складні.
  3. Коректні і некоректні запитання.
  4. Доброзичливі й недоброзичливі.
  5. Гострі запитання.

    Види відповідей

    Народна мудрість говорить: «Яке запитання, така і відповідь».

    Незалежно від характеру і виду запитання полемісту слід дотримуватись основного принципу — відповідати на запитання лише в тому випадку, коли до кінця зрозумілою є його суть, коли знаєш правильну відповідь.

    У спорі дуже цінуються дотепні відповіді. Винахідливість полеміста, його уміння зорієнтуватися в ситуації, швидка реакція допомагають вийти із скрутного становища.

    З використанням у спорі запитань і відповідей пов’язані деякі нечесні прийоми, до яких звертаються, щоб збити супротивника з толку.

    Нерідко бувають ситуації, коли полемісти з різних причин намагаються відійти від поставлених запитань. Іноді вони просто пропускають запитання, як кажуть, мимо вух, ніби не помічають його.

    Деякі полемісти починають іронізувати над запитаннями свого опонента: «Ви ставите таке глибоке питання»; «І ви вважаєте своє запитання серйозним?» Часто додаються негативні оцінки самому запитанню: «Це наївне запитання»; «Це запитання звучить аполітично»; «Це незріле запитання». Такого роду фрази не сприяють з’ясуванню істини, бо в них проявляється неповажне ставлення до опонента.

    Найбільш поширеною у спорі є «відповідь запитанням на запитання». Не бажаючи відповідати чи не знайшовши відповіді на поставлене запитання, полеміст ставить зустрічне запитання. Якщо супротивник починає відповідати, значить, він попався на ці хитрощі.

    Дозволені і недозволені хитрощі в дискусії

    У процесі обговорення дискутивної проблеми один із полемістів помітив, що зробив помилку. Коли вона буде помічена, то це дискредитує виступаючого.

    Якщо ні, полеміст стане провідником неточної інформації, неправильної думки. Відкрито визнати помилку полеміст… не бажає і… використовує мовні звороти, що дозволяють пом’якшити ситуацію: «Я не те хотів сказати», «Ці слова неправильно виражають мою думку», «Дозвольте мені уточнити свою позицію» і т. д.

    (Софісти свідомо «помилялись», видаючи це за істину…).

    Велика група хитрощів, нечесних засобів,— психологічні, якими користуються, щоб полегшити дискусію для себе і зробити тяжкою для опонентів. Тут є елементи хитрощів і прямого обману. В них проявляється грубе, неповажне ставлення до опонента. Такі хитрощі вважаються недозволеними.

    Ставка на оманливий сором. «Вам, звичайно, відомо, що наука давно встановила»; «Невже ви до цих пір не знаєте». Якщо людина не признається, що це їй невідомо, вона «на гачку» у противника.

    Підмазування аргументів. Слабкий доказ, який легко можна опротестувати, супроводжується компліментом противнику. Напр.: «Ви як людина розумна не станете заперечувати».

    Посилання на вік, освіту, положення. «Ось доживіть до моїх років…», «Займете моє місце, тоді і будете судити»…

    Заведення розмови в бік. Щоб не зазнати поразки, полемісти відволікають увагу опонентів другорядними запитаннями, розповідями на абстрактні теми.

    Переведення дискусії на протиріччя між словом і ділом. Показуючи невідповідність висунутої тези діям опонента, ставлять противника в незручне положення, зводять на ніщо фактичну дискусію.

    Самовпевнений тон. У публічному спорі великий вплив як на опонентів, так і на слухачів має навіювання. Тому не слід піддаватись і таким поширеним хитрощам, як самопевний, рішучий тон. Людина, яка говорить з апломбом, навіювальним голосом, психологічно тисне на присутніх. У подібній ситуації необхідна внутрішня зібраність, витримка, діловий тон, уміння перевести розмову від загальних фраз до суті справи.

    Є й інші хитрощі, розраховані на те, щоб психологічно впливати на учасників спору: насмішка, різка негативна оцінка висловлених суджень, образлива репліка і т. д.

    Іноді супротивник зацікавлений у тому, щоб зірвати дискусію, бо вона з якихось причин йому невигідна. В такому разі використовують грубі «механічні» хитрощі: перебивають опонента, не дають йому говорити, показують своє небажання, слухати — затискують вуха, насвистують, наспівують, сміються і тупають ногами і т. ін. Такий прийом називають «обструкцією» (навмисний зрив спору).

    Таким чином, треба бути психологічно готовими до різного роду нападок і хитрощів з боку опонентів, не завжди довіряти їхнім словам і доказам, зберігати витримку.

    Пам’ятайте, що нечесні прийоми так або інакше пов’язані з відступом від законів правильного мислення, з порушенням основних правил спору, з намаганням відвести розмову від предмета обговорення.

    Поради виступаючому з публічною промовою

  6. Настройтесь на аудиторію.
  7. Спочатку виясніть, чи відповідає зміст вашої промови інтересам аудиторії. Якщо ваші інтереси розходяться з її інтересами, намагайтесь «навести мости» взаєморозуміння.
  8. Тримайтесь під час виступу впевнено, демонструючи тверду переконаність у своїх словах.
  9. Ваш погляд повинен бути спрямований на слухачів. Ні в якому разі не уникайте поглядів, спрямованих на вас. Не дивіться в одну точку. Перш ніж почати виступ, обведіть поглядом аудиторію, ніби ви хочете упевнитись у тому, що вона готова до сприйняття ваших слів.
  10. Починайте говорити тільки після того, як настане тиша.
  11. Починайте промову з короткого звернення до аудиторії, після якого повинна пройти секундна (в разі необхідності більш довга) пауза.
  12. З перших же слів уважно спостерігайте за реакцією аудиторії.
  13. Слідкуйте за чіткістю мови, не говоріть надто швидко і ні в якому разі не говоріть монотонно.
  14. Якщо ви помітите, що частина аудиторії менш уважно слухає вас, подивіться у її бік, ніби ви звертаєтесь саме до неї (одної).
  15. Якщо ви помітили, що аудиторія втомилась, почніть говорити тихіше, а потім різко підвищіть голос (але не настільки, щоб аудиторія відчула, що ви хочете підбадьорити її).
  16. Якщо ви помітите, що слова, тільки-що сказані вами, знайшли підтримку аудиторії, постарайтесь негайно розвинути розпочату тему.
  17. У момент, коли ви досягли позитивної реакції з боку аудиторії, перейдіть до головної теми виступу. Позитивні емоції, викликані вами у слухачів, допоможуть вам отримати схвалення ваших слів.
  18. У момент душевного підйому, викликаного схваленням аудиторії, все ж не втрачайте самоконтролю.
  19. Провокаційні репліки також не повинні виводити вас із рівноваги.
  20. Не вступайте під час виступу в дискусії, навіть якщо з місць роздаються провокаційні викрики. Скажіть, що після виступу ви із задоволенням відповісте на будь-які запитання. Цим ви виграєте для себе час, щоб настроїтись на дискусію. Крім того, в ході вашого виступу всі або частина дискусійних запитань можуть бути знятими, тому потреба в дискусії відпаде сама по собі.
  21. В критичні моменти виступу необхідно говорити впевнено, з акцентуванням кожного слова.
  22. Старайтесь неприємні для аудиторії місця виступу підкріплювати прикладами. Підкресліть, що лише начальна необхідність примушує вас зачіпати подібну тему, а потім згладьте гостроту кількома компліментами.
  23. Не робіть узагальнюючих висновків, які не виправдані з раціональної точки зору, навіть якщо вам здалось, що аудиторія їх від вас чекає.
  24. Ні в якому разі не подайте виду, що промова дається вам важко, що ви втомились і в деяких моментах почуваєте себе невпевнено.
  25. Закінчивши виступ, не забудьте подякувати присутнім за увагу. Ніколи не допускайте, навіть якщо спокуса велика, вшановувати себе після виступу чи задовольняти своє самолюбство «незмовкаючими» аплодисментами.

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

  1. Анисимова Т.В Современная деловая риторика. -М.:НПО «МОДЭК»,2002 – 432 с.
  1. Баєва О. А. Ораторское искусство и деловое общение.— Минск, 2001.
    1. Введенская Л. А., Павлова Л. Г. Культура и искусство речи.— Ростов-на- Дону, 2009.
    2. Карнеги Д. Как выработать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично.— М., 2009.
  2. Клюев Е.В. Риторика: Учебное пособие для вузов.— М., 2007.
  3. Корнилова Е.Н. Риторика — искусство убеждать.— М., 2008.
  4. Мацько Л., Мацько О. Риторика— К., 2003.
  5. Сагач Г. Риторика.- К., 2010.
  6. Таранов П.С. Искусство риторики.— М.:, 2007.
  7. Шейное В. П. Искусство убеждать.— М., ПРИОР,2000.
  8. Шейное В. П. Риторика.— Минск, 208.
  •  
Метки текущей записи:
, , ,
Автор статьи:
написал 5232 статьи.
Комментарии:

Оставьте комментарий!

Вы должны быть авторизированы чтобы оставлять комментарии.