КОМПОЗИЦІЯ ПРОМОВИ

29.03.2012 Автор: Рубрика: BIP-IP, Методический материал»

КОМПОЗИЦІЯ ПРОМОВИ

План – основа композиції виступу
Вступ

Г оловна частина
Закінчення виступу

Сумлінна підготовка виступу і прагнення принести слухачам якнайбільше користі відчувається завжди. Люди оцінять це й захочуть послухати вас знову. Ви, безумовно, одержите й особисте задоволення від того, що допомогли іншим розширити їх знання.

Ретельна підготовка забезпечить успіх вашого публічного виступу. Це надасть вам упевненості, віри в свої сили. Ви будете куди менше хвилюватися, якщо впевнені, що добре підготували текст виступу.

Вибираючи матеріал виступу, необхідно звернути увагу на його впорядкування, а також приведення до відповідної форми викладу.

План — основа композиції виступу

Промови, написані без плану, як показує практика, мають суттєві композиційні недоліки, Оратор, який не продумав плану виступу, нерідко «відходить» від основної теми, не вкладається у відведений для виступу час.

Отже, приступаючи до роботи над композицією промови, необхідно перш за все визначити порядок викладу матеріалу, тобто скласти план. За тлумачним словником, план — це взаємне розташування частин, коротка програма якого- небудь викладу. «Для успіху промови важливим є протікання думки лектора. Якщо думка перестрибує з предмета на предмет,, якщо головне постійно переривається, то таку промову майже неможливо слухати» (А. Ф. Коні. Поради лекторам).

На різних етапах підготовки промови складаються різні за метою і призначенням плани. Після вибору теми виступу рекомендують скласти попередній план майбутньої промови, бо необхідно зразу визначити, які конкретні питання ми будемо висвітлювати. Із перелічення цих питань і складається попередній план. Він допомагає цілеспрямовано підбирати літературу, а з неї — фактичний матеріал для виступу. Звичайно, в процесі роботи з літературою план може змінюватись, але він буде сприяти цілеспрямованій роботі.

Попередній план відображає власне вирішення оратором теми виступу, його особистий підхід до даної проблеми.

Після того, як зібрано фактичний матеріал, обдумано тему, складається робочий план. Складання робочого плану допомагає краще продумати структуру виступу. З написаного плану краще видно, які розділи промови перевантажені фактичним матеріалом, а які, навпаки, не мають прикладів; які питання слід опустити, бо вони менш суттєві для розкриття даної теми, а які включити. І робочий, і попередній плани є цінними для самого оратора, через це його іншими пунктами можуть бути не тільки закінчені речення, а й незакінчені, а також словосполучення, окремі слова. І

На основі робочого плану оратору рекомендується скласти основний план, який називає ті питання, що будуть висвітлені у виступі. Цей план пишеться не стільки для оратора, скільки для слухачів, щоб полегшити їм процес сприйняття промови.

У вітальних, переконуючих, мітингових (закликаючих) промовах оголошувати (повідомляти про) план не доцільно.

Вступ — початок виступу

Від початку виступу багато залежить:

  • чи подолає промовець хвилювання, заспокоїться й набуде впевненості;
  • чи зуміє встановити контакт зі слухачами; чи зацікавить їх і чи приверне їхню увагу;
  • чи зуміє стисло викласти тему виступу й пояснити розподіл його на окремі питання.

    Пам’ятайте, що вступ стосується слухачів, тоді як закінчення — суті проблеми, викладеної у виступі.

    Промову треба починати або із суті справи, або із чогось цікавого, що приверне увагу.

    Вступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим, надто довгим. Чим більше думає промовець про слухачів, готуючись до виступу, тим кращий початок він Зробить.

    Мета вступу полягає в тому, щоб стисло пояснити (зміст) завдання промови і вказати часткові питання, на яких промовець збирається зупинитись.

    Помилки промовців під час підготовки вступу.

  1. Роблять вступ або довгим, або нудним, або те й інше разом.
  2. Не вміють докладно пояснити, про що йтиметься, внаслідок чого слухачі

    орієнтуються зовсім не на те, про що йтиметься.

  3. Інколи промовець починає з досить цікавого випадку, який, проте, не має

    ніякого відношення до суті справи.

    Найгірша ситуація, коли протягом виступу промовець так і не зумів привернути увагу слухачів.

    Виходячи на трибуну, оратор звертається до аудиторії. Тут на допомогу йому приходять так звані етикетні формули: пані та панове, шановні колеги, високоповажні гості і т. д.

    Колись посібники з риторики обов’язково містили цілий набір подібних етикетних формул, а також шаблони листів на різні випадки життя. Сьогодні це відійшло в минуле. Проте слід пам’ятати, що традиційні для європейського суспільства етикетні формули все ще вживаються у відповідних сферах мовлення. Зразки таких формул можна знайти в посібниках з етикету

    Можна, наприклад, розпочати виступ прикладом із власного досвіду: «Зовсім недавно трапилось зі мною таке…» Це одразу ж зацікавлює, вселяє віру в щирість оратора, в його здатність мудро зважувати життєвий досвід.

    Вступ може починатися з цитування чужої мудрості, крилатого вислову, з відомого афоризму, наприклад: «Недарма кажуть, що краще з розумним загубити, ніж з дурнем знайти. От і…»

    Цікаво й ефектно розпочати з того, що хвилює на даний момент суспільство — скажімо, з радісної звістки про важливі прогресивні перетворення. Варто процитувати газетний матеріал, приклад з книги, що в усіх на вустах, або з передач радіо чи телебачення. Так виступ непомітно зіллється з настроєм аудиторії. Можна розпочати просто з якогось влучного і пристойного жарту, що одразу викличе людські симпатії. Психологи кажуть, що той, хто жартує, зазвичай відчуває душевний стан, цінності та тривоги аудиторії. Жарт знімає відчуження між людиною за кафедрою й тими, хто перед нею. Крім того, він фокусує увагу. Дотепність має бути інтелігентною, що стане виразом поваги до аудиторії.

    Г оловна частина — основа виступу

    Основа виступу — це схема його основних положень, яка потім заповнюється деталями. Як упорядкувати окремі думки, положення?

  4. Найкраще йти від простого до складного. Промовець повинен постійно стежити, чи все, що він говорить, зрозуміле слухачам. Якщо виникають сумніви щодо цього, то краще припускати, що слухачі знають менше, і висвітлити питання докладніше.
  5. Дотримання хронологічної послідовності є ще одним методом упорядкування думок. Цей метод Можна застосовувати при характеристиці якогось процесу роботи, якоїсь події.
  6. Ще один метод упорядкування матеріалу полягає в переліку всіх пунктів, характеристик, прикладів застосування, переваг та ін.

    З усіх способів упорядкування думок треба вибрати той, за допомогою якого можна якнайпевніше і якнайшвидше привернути увагу слухачів.

    Увагу слухачів треба привернути з самого початку. Однак цікаве треба тримати про запас, щоб посилювати свій вплив на слухачів час від часу протягом виступу.

    Якщо зобразити виступ графічно щодо його цікавості, то матимемо криву, яка на початку виступу підіймається досить високо, далі трохи спадає. А потім поволі піднімається до найвищої точки під час закінчення промови. Промовець по-різному може розвивати думки: пояснювати, описувати, розповідати, доводити.

    У виступі можна користуватися чотирма формами викладу.

    Опис — найменш цікава форма. Надто довгий і детальний опис викликає нудьгу. Доцільно його скоротити, використовуючи виразні прикметники замість однотипних означальних речень, які стомлюють слухачів через часте вживання.

    Розповідь — найцікавіша форма викладу, особливо коли учасниками подій, про які розповідається, були певні люди. Чому розповідь діє набагато краще? Тому що кожній людині цікавіше те, що відбувається з живими істотами, що перебуває в русі, діється насамперед з людьми.

    Нерухоме й неживе слухачів менше цікавить. Тому описи неживих предметів, і навіть живих істот, зокрема деталей їх зовнішнього вигляду, не привертають слухачів, якщо ці описи не пов’язані з рухами, з дією.

    Зверніть увагу на такі слова промовця: «А зараз я розповім вам про подію, що сталася…» Аудиторія зразу завмирає, спрямовує свої погляди на промовця.

    Пересвідчитись можна на собі, читаючи детектив чи іншу гостро сюжетну книгу. Які частини ви іноді пропускаєте? Описи країн, місцевості, середовища, виклади розмов у формі діалогу? Звичайно ж перше — описи. Але дії й розмови не проходять повз вашу увагу.

  • Не забувайте підживити сухі твердження й описи колоритною розповіддю про якісь цікаві події.
  • Ще одним способом викладу є доведення певного твердження за допомогою аргументів.

    Міркування — наведення аргументаційної бази

    Тут ми розкриваємо суть проблеми з допомогою системи логічних аргументів, оперуючи незаперечними фактами. Слід нарощувати аргументацію поступово, щоб кожна наступна думка підсилювала попередню, а найсильніший аргумент зберігати на кінець — це забезпечить стійкий інтерес слухачів, дасть змогу підтримувати неослабну увагу аудиторії.

    Міркування можна урізноманітнити художніми картинами, зокрема яскравими описами. Як правило, вони ілюструють те чи інше положення виступу. Та введення подібних картин дозволяє відступити від жорсткої логіки викладу. Інколи можна запозичити у письменників такий прийом: винести на початок, скажімо, кульмінаційний момент подій. Почавши з кульмінації, автор досягає значного ефекту. Але подібну гру з сюжетом може дозволити собі тільки досвідчений оратор.

    Не зайвим буде зауважити, що за будь-якої композиції логічний зв’язок між частинами твору обов’язковий, інакше промовець виглядатиме безпорадно.

    Композицію не слід ототожнювати з простим механічним розташуванням частин твору — композиція є універсальним принципом побудови будь-якого тексту і в ній відбиваються світоглядні установки автора, його задум. Композиція — це побудова тексту, спосіб розташування компонентів (складових частин тексту — вступу, міркування, висновків тощо). Виділяють три основні типи композиційної побудови тексту: лінійну, спіральну та кільцеву.

    Лінійна — це така композиція, за якої частини тексту розташовані за чіткою логікою (зазвичай це — хронологічний розвиток подій).

    Спіральна композиція — це спосіб побудови тексту, за якого основна думка виступу повторюється неодноразово. Але кожного разу збагачується новою інформацією.

    Кільцева композиція — це спосіб побудови тексту, за якого перша та остання частини твору віддзеркалюють одна одну

    Закінчення виступу

    Складається, як правило, з двох частин:

  1. Узагальнення головних думок.
  2. Обов’язкове підбиття підсумків, наголошення на поставленій меті, заклик

    до виконання певних дій (залежно від характеру виступу).

    Про наближення закінчення виступу слухачів треба повідомити. Це дещо загострить їхню увагу — вони захочуть послухати узагальнення й підсумки промови. Після цього промову треба закінчити за 2-3 хвилини.

    Прикінцеві речення треба підготувати й записати заздалегідь так само, як і початкові. Подумайте над ними в спокійній обстановці, постарайтеся сформулювати їх виразніше й переконливіше. Без попередньої підготовки, коли ви стоїте перед аудиторією, зробити це набагато важче, а то й неможливо. Ви не повинні читати записані речення. Вивчіть їх перед виступом напам’ять.

    Ніколи не закінчуйте свого виступу словами: «Оце і все, що я вам хотів сказати». Це неправильно. Закінчення вирішує, що саме слухачі запам’ятають, що вони візьмуть для себе з вашого виступу.

    Методичні рекомендації

    Як підготувати виклад, щоб виступ зацікавив слухачів?

  3. Не вживайте надто довгих речень, бо їх набагато важче зрозуміти, ніж короткі. Проте укласти гарну промову із самих лише коротких речень також не можна. Чергуйте довгі речення з короткими.
  4. Не зловживайте третьою особою однини і множини (наприклад, «було проведено», «були заплановані дальші заходи»). Не бійтеся вживати форму першої особи. Тим самим ви наблизите виклад до рівня знань слухачів…
  5. Не переобтяжуйте свою мову іншомовними словами, професійними термінами, абстрактними поняттями. Можливо, слухачі не мають достатнього рівня професійних знань, і лекція залишається для них незрозумілою.
  6. Намагайтеся включити до лекції приклади, порівняння й висновки, доречний дотеп.
  7. Не зловживайте зайвими подробицями, які заступають головне у розповіді.
  8. Надмірна стислість також вадить. Якщо висловити якусь важливу думку лише кількома реченнями і не обґрунтувати її, то вона пройде повз увагу слухачів. Особливо це стосується переліку по пунктах. Слухач не в змозі запам’ятати, якщо доповідач просто перелічує пункти. Треба знайти шляхи пожвавлення лекції.

    Приклад або порівняння легше запам’ятати, ніж просто назване твердження чи думку.

    Не забувайте про це ніколи і намагайтеся для доведення кожної важливої думки свого виступу знайти практичні приклади, порівняння.

    Зацікавлення слухачів можна посилити, навівши несподівані факти.

    Щоб збудити увагу, лектор може також поставити слухачам ряд за питань, на які поступово сам відповідає.

    Один із способів пояснення матеріалу полягає в тому, що лектор узгоджує цей матеріал з рівнем знань слухачів.

 

  •  
Автор статьи:
написал 5910 статей.
Комментарии:

Оставьте комментарий!

Вы должны быть авторизированы чтобы оставлять комментарии.